Чи замислювалися ви, як українці «волонтерили» ще задовго до того, як це стало трендом?
Пропонуємо короткий екскурс у минуле.
6 століття: перші «чати взаємодопомоги»
Ще у праукраїнських родових громадах існували правила — реципрокація (ти мені, я тобі) та редистрибуція (поділися надлишком із тим, у кого скрута). Тоді захистити ближнього було не подвигом, а нормою життя для виживання роду.
10 століття: фінансування від князів
Володимир Великий та Ярослав Мудрий зробили благодійність частиною державної політики. Князь Володимир фінансував лікарні, монастирі та Десятинну церкву, а в народі мав образ захисника, який рятує в біді.
16 століття: перші громадські активісти
З’являються церковні братства та меценати (як-от рід Острозьких). Вони будували школи, друкарні та підтримували культуру. Навіть перше видання «Енеїди» Котляревського та свобода Тараса Шевченка від кріпацтва відбулися завдяки коштам благодійників!
1917–1991 роки: 70 років темряви та заборон
Радянська влада оголосила благодійність «пережитком капіталізму». Меценатів репресували, майно відібрали, а поколінням українців нав’язували викривлене уявлення про доброчинність, знищивши довіру.
2014 рік: великий перелом
Російське вторгнення в Крим та війна на сході України змусили нас миттєво зреагувати. Поки державні інституції та законодавство лише адаптувалися, в Україні відбувся потужний вибух низового волонтерства. Звичайні люди об’єдналися, щоб забезпечувати армію, допомагати переселенцям та рятувати дітей.
2022 рік і дотепер: новий рівень свідомості
Повномасштабне вторгнення вплинуло на благодійність як психологічна реакція на стрес, але згодом допомога іншим переросла у свідому щоденну звичку.
Сьогодні, підтримуючи дітей, розвиваючи сімейні форми виховання чи закриваючи мільйонні збори, ми просто продовжуємо справу наших предків. Бо світло всередині нас сильніше за будь-яку темряву!