Як розвивалась інклюзивна освіта та що з нею трапилось під час війни? Про це розказало у своєму інтерв’ю освітня експертка Наталя Байтемірова.
До війни інклюзія в українських школах була реалізована завдяки асистентам вчителів, які були педагогічними працівниками та входили до штату навчальних закладів. Крім того, була введена посада асистента дитини. Це не обов’язково мав бути педагог, а міг бути один із батьків, уповноважена особою з боку батьків або соціальний працівник. Асистент дитини відповідав за задоволення її побутових потреб під час навчального процесу.
Проте війна значно ускладнила розвиток інклюзивної освіти. На тимчасово окупованих територіях ускладнено доступ до батарейок для слухових апаратів дітей із порушеннями слуху, внаслідок чого багато дітей залишалися без необхідних засобів. Крім того, там були пошкоджені візочки та окуляри, які було важко або неможливо відремонтувати чи замінити.
У тих регіонах, де навчання проводиться в офлайн-режимі, ситуація трохи краща. Проте важливо враховувати, що діти із особливими освітніми потребами навчаються зі скороченою тривалістю уроків. Це ставало викликом для них, оскільки навантаження було вищим, вчителі мали подвійне завдання, і адаптація навчального матеріалу стала складнішою як для вчителів, так і для асистентів. Ці труднощі впливали на якість інклюзивної освіти в умовах війни.
Читати більше: https://nus.org.ua/articles/shho-z-inklyuzyvnoyu-osvitoyu-v-ukrayini-pid-chas-vijny/
Фото: Нова українська школа
