Матвію всього 7 років. В такому віці він вже пережив обстріли та евакуацію. Разом з мамою він тікав з міста Ізюм Харківської області.
Їхня історія:
“Ми переселенці, війна забрала в нас все…. Наша історія почалась як у багатьох родинах нашої неньки України: спочатку війни ми сподівались це ось-ось декілька днів, але… В місті ми сиділи в підвалі, молилися і плакали. Людей в тому підвалі було дуже багато, немовлята, старі люди, вагітні, на ранок вибігали готувати їжу дітям і знову до підвалу.
Потім ми вирішили є можливість виїхати з міста і для збору було 5 хвилин… 5 хвилин! Виїхали ми до сусіднього села Кам’янка, але дорога постійно прострілювалась росіянами і нам їхати далі не було можливості, ми залишились. І там в самому селі почалось пекло… село знаходилось в «епіцентрі» подій – з одного боку орки, з іншого ЗСУ, без світла газу + зв’язку , мороз -19, було дуже тяжко… село рознесли вщент, худоба у людей будинки школа церква – не залишилось нічого, жодного будинку….
Ми сиділи в підвалі в селі , потім наші герої хлопці, уклін їм великий, нам допомогли вибратись з дітьми, ми бігли по розбитому селу: багнюка, гради, постріли, сльози, страх… Вивезли нас до Слов’янська, там зустріли нас знайомі, ми погостювали в них, оповістили всіх родичів, що ми живі. Згодом виїхали до міста Дніпро.
Війна забрала в нас наше життя в любові та гармонії, працю школу, батьки, які в окупації, родичі, друзі, яких розкидало по всьому світу…наших тварин – це боляче….. Ось ми прокинемось в мирі… але це реальність… Ми молилось і віримо, що буде мир і ми обіймемо матусю та татка…”
В рамках проєкту “Повернення вкраденого війною дитинства українським дітям” ми подарували хлопчику свято та подарунок, про який він мріяв.