Skip to main content

9-річний Назар та 5-річний Олександр евакуювалися разом з батьками зі Слов’янського району Донецької області. Іхнє життя вже ніколи не буде таким, як раніше, адже вони назавжди залишаться дітьми війни.

Їхня історія:

Ми вимушені були виїхати з рідного дому, за яким дуже сумуємо та діти дуже часто просяться додому. Спочатку в перші дні війни ми нікуди не збиралися їхати. Поступово підвал почали готувати для того, щоб ховатися з дітьми. Ліжка, ковдри, крісла, вода та все інше. Але все далі було страшніше залишатися вдома, все частіше лунали вибухи та ближче, все частіше їздила техніка вдень та вночі. Потім нам вже прийшлося від гучних та близьких вибухів ховатися в підвалах з дітьми. Я пам’ятаю перший раз, коли ми тікали до підвалу, це було 23:20, діти дрімали та над хатою пролетів літак. Я взяла дітей та до коридору, потім швидко до підвалу. Очі дітей були дуже перелякані, вони зблідли. Ми ще побули декілька днів та вимушені були їхати кудись, аби тільки діти не боялися та не чули ті страшні звуки.

Ніхто не хотів виїжджати, але прийшлося! Вдома у нас залишилося все, що було нажито. Дім, меблі, речі, іграшки – все, що було за всі роки. Та рідні бубусі з дідусями ,бо вони не мають змоги виїхати. У них хворі батьки і вони з ними.

Зламалося життя у всіх, а головне діти почули та дізналися все на собі, страшні речі війни! Ми з тим зараз, що були в змозі забрати з собою. Дуже багато іграшок залишилося, за якими діти сумують та просяться додому. Зникли мрії! Одна мрія – Мир та щоб всі залишилися живі та повернулися додому.

Діти мріяли про свої дні народження, обидва сини зустріли їх в Дніпрі. Старший мріяв про спортивний великий велосипед, менший про самокат. Але на жаль мрії не здійснилися, чоловік втратив роботу 24 лютого, я не працювала, бо діти часто хворіють, у старшого бронхіальна астма, менший бронхітами. Ми залишилися без фінансів!

Життя дуже змінилося, війна забрала все!! Діти бояться будь якого стуку, баху, будь-чого, що схоже на звук війни! Школи, до якої ходив син, вже немає, дуже багато прильотів у нашому селі! Та вони все одно хочуть додому!